?

Log in

No account? Create an account
У неї не виходить працювати на себе…. - Спільнота українських політологів — LiveJournal [entries|archive|friends|userinfo]
Спільнота українських політологів

[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

У неї не виходить працювати на себе…. [Oct. 25th, 2010|01:26 pm]
Спільнота українських політологів

ua_politologia

[if_urp_sobor]
  Уже далекий, але незабутній 1989 рік,коли ті, хто тепер ходить у великих «патріотах та діячах» тихенько чекали, а що із того вийде. А були ще й ті з нинішніх «політиків у вишиванках», які відверто цькували небайдужих до долі України, її народу, національної культури. Пригадуєте, як важко тоді було знайти перед виборами кандидатів до  місцевих органів влади. Але вже через десяток (не кажучи про нинішні двадцять)  років отих справжніх було вміло відсунуто: кого підставили, кого обмовили, кого  фізично знищили. І тепер ми кажемо:

- Нема різниці, за кого голосувати. Вони всі брешуть!

І це, на жаль, щира правда. Але, на щастя, не зовсім! Небагато, але все-таки залишилися й ті, хто на зорі боротьби за національні інтереси дотепер вірні своїм ідеям. Серед тих небагатьох - ОЛЕКСАНДРА МЕЧЕВА.

Не кажу про неї як учительку, яка невтомно вкладала в душу дітвори любов до рідного слова, пісні, свого краю, до героїв України, її славного минулого. А тоді, до речі, ще не зовсім безпечно було пропагувати своє, рідне, особливо ж, пов’язане з державною незалежністю України, скажімо, визвольні змагання українців. Мечева ж разом зі своїми учнями – учасники у виставах «Розрита могила», «Січові стрільці» знаменитого Галицького молодого театру-студії. Саме тут, під час вистав, вперше пролунав гімн «Ще не вмерла Україна..». Ой, як не просто… Наприклад, у селі Красноїля Верховинського району, коли актори натхненно виконували довгі роки заборонений гімн, за наказом голови сільради глядачі кинулися до дверей і тікали із залу…

Не кажу й про пізнішу працю Мечевої як депутата обласної ради чи заступника начальника головного управління в справах молоді та спорту Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Хоч варто було б сказати! Адже не секрет, що чиновники незалежно від того, до якої партії належать, часто-густо вирішують свої особисті питання (здебільшого фінансові), попри них виконуючи роботу (ну, треба ж показати на папері бурхливу діяльність). Олександра Мечева також використовувала керівну посаду для своїх цілей: все зробити для того, щоб згуртувати молодь області навколо національної ідеї, готувати юнаків і дівчат служити громаді, формувати християнський світогляд, впроваджувати в життя принципи християнської моралі…Ні хвилини спокою! Ані собі, ані підлеглим…

Хочу розповісти лише про один факт, який, очевидно, промовисто свідчить,  яка і хто вона, Олександра Мечева. Через досить тривалий час після трагедії світового рівня – Чорнобильської катастрофи – влада згадала про дітей. За зразком західних країн почалася організація їх оздоровлення в екологічно чистіших регіонах України. Тоді з Київщини на  Прикарпаття прибули тисячі дітей. Для роботи з ними місцева влада створила спеціальну комісію з 7 осіб. Від «Просвіти» було делеговано Мечеву. Члени комісії кілька разів поїхали до чорнобильців, і на цьому їх опікунство … завершилося. Кожен мав свої клопоти, справи, сім’ю  … А в Лесі – що? не було родини? Вона в законній відпустці, двоє малих дітей, які також потребували оздоровлення. Але, прибувши в Яремче до принишклих  діток, зрозуміла: працюватиму, мушу… Досі перед очима 12-річна дівчинка, яка ридає: просить відправити її додому, бо там мама з маленькою дитиною, а вона тут «прохолоджується». Лесі вдалося переконати дівчинку, чому її мамі краще, аби вона все-таки залишилась. Щеміло серце, коли дивилася на дітвору, відмічену страшним знаком ΧΧ століття. Врешті,  тільки вона одна з усієї комісії залишилася. Головне тепер для неї: оздоровляти хлопчиків і дівчаток із Чорнобиля не лише фізично,але й духовно, емоційно, національно. Вона привозить до них письменників, акторів, співаків. Її малеча (донька і син) разом із мамою вантажать у машину книжки, щоб потім роздавати їх своїм чорнобильським ровесникам.

Отак вся відпустка, все літо, щоб восени знову до виснажливої вчительської праці.

-                     А для чого це мені? Чи хтось оцінить мої зусилля? – такі питання зазвичай виникають у більшості, коли йдеться про громадське.

-                     Якщо ж працюю, то що я з того матиму? – нині таке знайоме і звичне.

-                     Я ЗОБОВЯЗАНА… - ото вже її. Хоч ніхто й не зобов’язує. Тільки воно, серце, велить працювати для людей. Тому для себе ніколи не вистачає часу. Вона відриває час не для громадської роботи, а якраз навпаки від громадської – для себе. Дякувати Богу, що маємо таких людей! Таких кандидатів у депутати!

                             Оксана Сапеляк,

кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник

Інституту народознавства НАН України.

 
linkReply